Внаслідок ворожого обстрілу загинув Іван Балацький мешканець Рогатинської громади

Іван так і не встиг забрати посилку з дому, яку мав отримати через кілька днів після завершення завдання. Він також не написав традиційне: «Все добре» мамі.

Пише Голос-Інфо, посилаючись на Рогатинську МТГ

18 діб невідомості. 18 днів чекання і втрати ґрунту під ногами у рідних. Позиція на Куп’янському напрямку стала останньою для Івана Балацького. 23 січня наш земляк загинув внаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Першотравневе.

Іван Іванович Балацький народився 6 липня 1991 року в селі Бабухів. Там зростав енергійним і досить жвавим хлопцем. У 1998-2007 роках навчався в місцевій школі, після закінчення якої вступив до Бурштинського коледжу за спеціальністю “кулінарія”.

Сестра Ірина згадує, що брат дуже любив готувати:

«Під час служби в Закарпатті часто був за старшого на кухні – готував хлопцям щось смачне».

З 2010 року Іван проходив строкову службу у транспортних військах. А з 2012-го до повномасштабного вторгнення працював охоронцем на Рогатинській птахофабриці.

Проте перші дні війни не залишили Івана осторонь. 25 березня 2022 року він добровільно вирушив за своєю повісткою. На вмовляння рідних відповідав:

«Мушу там бути, маю військову підготовку. Хто піде? Треба мені».

Зі слів близьких людей також дізнаємося, що Іван служив у штурмовій бригаді «Вовки», воював на важких напрямках – у Бахмуті та Соледарі. У розмові сестра згадує обстріляну автівку брата, рубці на його тілі від осколків і важку контузію, отриману під час бойових дій.

У грудні 2024 року воїн знову повернувся в стрій. Виконував обов’язки стрільця 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-го стрілецького батальйону. Цього разу – на складному нині Куп’янському напрямку.

«Брат заспокоював мене, казав: “Тут простіше. Бахмут набагато страшніший був. Не боюся куль. Не переживай за мене, сестричко, я ж Бахмут пройшов, я щасливчик… Пильнуй дітей і маму, бо вона в нас одна”», – розповідає пані Ірина.

За зовнішністю непосидючого й завжди усміхненого хлопця ховалася чуйна душа.

«Коли я передавала щось на фронт, Іван завжди казав:

“Я все маю, нічого не треба. Не витрачай кошти, у тебе діти, їм щось купи ”. А до племінників звертався не інакше, як “мої діти”».

Своєї сім’ї Іван Балацький створити, на жаль, не встиг.

У ніч перед виходом на позицію воїн телефонував багатьом близьким, зокрема найріднішій сестрі. Мабуть, щось підказував йому серце.

На завданні « Кубик» теж залишився довше, щоб підтримати своїх побратимів. А в останній день дуже радів дитячому оберегу, який отримав від волонтерів. З цим браслетиком на руці Іван Балацький пішов у свій останній бій.

Плаче мама… Її сльози пронизують серце кожної матері України.

На цій землі більше немає її сина. Він загинув за її спокій.

Висловлюємо співчуття родині, близьким і побратимам Івана Балацького.

Навчитися жити з наслідками війни можливо, але змиритися з втратою дитини і близької людини – ні. Нехай Бог дасть сили пережити це важке випробування.