Голодомор: стратегічний терор голодом в Україні

В Україні в 1932–1933 роках стався Голодомор — акт терору голодом, що являв собою сплановану, злу волю московського керівництва на найвищому рівні. Він був спрямований на знищення українського селянства як носія національної самобутності, що чинило опір примусовій колективізації та політиці Москви.

Пише Голос-Інфо

Період масової загибелі тривав з кінця 1932 до пізньої весни 1933 року. Масове вимирання села почалося фактично на початку березня 1933 року, хоча люди вмирали усю зиму.

Голодомор став наслідком подвійного удару — розкуркулення (фізичне знищення та масова депортація) та насильницької колективізації (цілковите знищення приватного землеволодіння й повний контроль більшовиками господарств). Це супроводжувалося вилученням усіх продовольчих ресурсів через завищені плани хлібозаготівель, уведенням Закону про смертну кару від 7 серпня 1932 р. та постановкою 86 районів на «чорну дошку» (припинення постачання будь-яких товарів та репресії). Паспортна система, запроваджена у грудні 1932 року, блокувала виїзд селян із місць проживання у пошуках їжі.

Факти та механізми знищення

Через Українську національну революцію 1917–1921 рр. Україна швидко відроджувалася, маючи при цьому значні людські й економічні ресурси. Протягом 20-х – 30-х рр. українські комуністи йшли проти волі Москви. Україна намагалася проводити самостійну політику, зростала національна самосвідомість, небажання злиття з росіянами. Селянство відігравало важливу роль, воно давало можливість національному духу йти вперед. Саме тому створювалися всі можливі й неможливі варіанти знищення цієї самобутності. Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.

У 1929–1932 рр. Комуністична партія під керівництвом Сталіна, завдала подвійного удару радянському селянству – розкуркулення і колективізацію. Сталін помилково твердив, що обсяг товарного зерна в СРСР становить лише половину обсягу, виробленого напередодні першої світової війни, хоч валове виробництво хліба досягало довоєнного рівня. За словами Сталіна – «Завинив головним чином «куркуль». Отже, боротьба «проти капіталістичних елементів селянства, проти куркулів».

Д. Голінков писав:

«Куркулі організували саботаж збору зерна в 1927–1928 рр. Притримуючи великі запаси хліба, вони відмовлялися продавати його державі за ціну, встановлену радянським урядом».

Не дивно, що генсек помилився у своїх твердженнях, оскільки під час реальних та уявних криз – радянський уряд покладався на ненадійні підрахунки. А. Большаков у праці «Деревня 1917-1921 гг.» (М.,1927), писав, що місцеві урядовці визнавали:

«Ми не можемо зрозуміти й половини запитань. Ми просто пишемо перше, що приходить нам у голову…».

Дефіцит зерна в січні 1928 р. становив 2,16 млн т., що, однак, не призводило до «кризи» або «небезпеки».

Розкулкулення являло собою фізичне знищення, або масову депортацію селян на Північ разом з їхніми родинами. Офіційному «розкуркуленню» підлягали найзаможніші селяни, на ділі ж його жертвами ставали ті, хто не погоджувався з планами насилльницької колективізації. Створення колгоспів призвело до цілковитого знищення приватного землеволодіння й повного контролю більшовиками господарств. Голови сільрад самі створювали куркулів на власний розсуд, щоб виконати і перевиконати норми розкуркулення. Михайло Литвиненко, регент митрополичого хору Київської митрополії УПЦ, розповідав:

«З жахом згадую вакханалію колективізації. Людей, що вміли добре працювати називали куркулями. Ледарі ж називали пролетарями… Я ніби й зараз бачу пролетарів, що знімають останню свитку з плечей мого діда… Я добре пам’ятаю смак листя ліщини, а макуха була за святковий обід. Коли забирали мого діда розлючені «слуги народу», зривали торбинки з насінням, підвищені на горищі. З хати винесли все! Не було на чому спати, на чому сісти, з чого води напитися. Ложки і ті позабирали».

Масові репресії, обшуки, податки, конфіскації призвели до знищення мільйонів людей. Після цього лютого часу настав ще лютіший. Терор голодом охопив селян України та значної частини заселеної українцями Кубані. Люди вмирали усю зиму, але масове вимирання села почалося фактично на початку березня 1933 р. Свідчення очевидців описують:

«Коли розтанув сніг, почався справжній голод. У людей розпухли обличчя, ноги та животи… і тепер усе геть начисто їли. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно і робили те саме зі шкірами та підошвами від взуття. Обтирали старі шкури та хутра, щоб приготувати якусь подобину «локшини» і варили клей. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали все, що було: кульбабу, реп’яхи, проліски, іван-чай, амарант та кропиву…».

Урожай в Україні в 1932 р. був на рівні 18,3 млн т. зерна. Москва наклала на Україну перший транш заготівель – 7,7 млн т. 7 серпня 1932 р. введено закон про смертну кару проти порушень «недоторканності соціалістичної власності». На українські села послано 112 тис. партійців для «випомповування» продовольчих ресурсів. За абсурдне, жорстоке, цинічне надання плану, яке за таких жахливих обставин люди не могли виконати, спеціальною постановою ЦК КП(б)У 86 районів України поставлено на «чорну дошку», що передбачало припинення постачання будь-яких товарів. Щоб зупинити рух сільських мас у міста, у грудні 1932 р. введено паспортну систему.

Керівництво Радянського Союзу всіляко заперечувало голод в Україні, і тому про допомогу ззовні не могло бути й мови. Це є неспростовним підтвердженням спланованості геноциду. Допомогу пропонували організації Західної України, такі як «Просвіта», ОУН, «Союз українок».

Голод продовжував набирати обертів, фіксувалися випадки людоїдства. А Сталін на першому з’їзді колгоспників-ударників 19 лютого 1933 р. цинічно доповідав:

«Ми добилися того, що допомогли мільйонним масам бідняків увійти в колгоспи… мільйонні маси бідняків піднялись до рівня середняків. Ми добились того, що мільйонні маси бідняків, які жили раніше впроголодь, стали тепер у колгоспах середняками, стали людьми забезпеченими…».

Тим часом, у газеті «Свобода» ч.98 за 1948 рік повідомляється: «Десятки тисяч напівбожевільних від голоду людей, добравшися до міста, покидали своїх дітей, лишали їх просто на вулицях, громадських вбиральнях, скрізь. Ці нещасні матері, що вже ніколи не бачили своїх дітей, думали в такий спосіб врятувати їх від неминучої смерти».

Наприкінці 1932 р. відкрилися крамниці «торгсин» («торговля с иностранцами»), де платою була лише іноземна валюта або золото/срібло. Нестерпний голод змушував людей йти на моторошні речі, вдаватися до грабунків і мародерства.

Віддавши останні накопичення, люди вдавалися до грабунків. Кожен, хто носив золоті прикраси, загравав зі смертю. Виривали золоті коронки, відрубували пальці, бо на них були обручки. Грабіжники займалися мародерством – розкопували могили в, пошуках цінностей.

І така ситуація тривала до тих пір, доки набула розголосу в закордонних ЗМІ, таких як: «Дейлі телеграф», «Матен», «Фігаро», «Газетт де Льозанн», «Райхпост» та багато інших. Але варто сказати, що західні журналісти мали йти на компроміси висвітлюючи цю тему і лише тоді, коли такі кореспонденти, як Чемберлін і Лайонз назавжди залишали СРСР змогли розповісти всю правду. Одиницям з місця подій вдавалося передавати правду.

Сталін не поспішав надавати допомогу голодуючим, хоча міг це зробити будь-коли, але утримувався до пізньої весни 1933 р.

Великомасштабна, жорстока акція багатомільйонного голодомору 1932–1933 рр. забрала з собою 4 – 10,5 млн. людей.

Андрій Москалюк.