Історія сержанта Збройних Сил України Ярослава Кирика на позивний «Кіндрат»

«Латав хлопців від поранень, тепер служу в ТЦК»: бойовий медик «Кіндрат» про Серебрянський ліс та мобілізацію

Про це пише Голос-Інфо з посиланням на Івано-Франківський центр комплектування та соціальної підтримки

Сержант Збройних Сил України Ярослав Кирик на позивний «Кіндрат» три роки бився на передовій у складі 125-ї бригади територіальної оборони.

Він пройшов чистилище Серебрянського лісу, боронив Україну на півночі Харківщини та в районі Гуляйполя на Запоріжжі.

Нині Ярослав Кирик — штаб-сержант групи комунікацій Львівського обласного ТЦК та СП.

Про свій вибір боронити Україну та бойовий шлях, а також про те, чому країна без мобілізації не вистоїть, а продукування міфів про ТЦК — це робота на ворога, військовий розповів АрміяInform. Повне інтерв’ю читайте за посиланням в коментарі

— Наразі мені 56 років. За освітою я геолог, геофізик. Але більшу частину життя займався не геологією і не пошуком корисних копалин, а книгами — поліграфією, книговиданням і торгівлею книгами.

Працював на кілька українських видавництв, потім на початку 2000-х років трішки працював на себе, але згодом пішов із цього бізнесу.

— Позивний у мене ще з 2016 року, коли я був членом громадського об’єднання «Український Легіон». Ми займалися початковою військовою підготовкою, просували ідею територіальної оборони за швейцарською моделлю.

Ми були такими собі «воїнами вихідного дня» — звичайними громадянами, які добровільно збиралися у вільний час на вихідних, щоб освоювати якісь військові навички, тренуватися зі зброєю.

— До лав Збройних Сил я прийшов уже після початку широкомасштабного вторгнення — 8 березня 2022 року.

Став військовослужбовцем 125-ї бригади територіальної оборони і пройшов разом з бригадою бойовий шлях тривалістю у три роки.

— До Серебрянського лісу ми потрапили навченими, але зовсім необстріляними. Нас не одразу кинули в бойові дії, а намагалися дати за той короткий час максимум знань і тренувань. І ми опинилися фактично вперше в житті, і багато хто в такому солідному вже віці, як я, у бойових діях великої війни.

Якщо чесно, було страшно, навіть дуже. Коли почалися перші зіткнення з ворогом, перші бої, перші втрати, перші смерті товаришів — це справляло дуже сильне враження, переживалося дуже болісно.

— Я служив бойовим медиком, латав хлопців від поранень. Звісно, коли ти вперше в крові своїх товаришів, це справляє дуже сильне враження. Серебрянський ліс залишився для мене зоною суцільних сутінків, чистилищем, з якої один крок до пекла.

Далі були Липці на північ від Харкова та Гуляйполе на Запоріжжі

У травні 2025 року мене перевели служити в тил. ВЛК визнала мене придатним в частинах забезпечення, ТЦК та СП, навчальних центрах.

— Відтак з травня 2025 року мене перевели проходити службу до Львівського обласного ТЦК та СП.

— Коли у вас є 20 людей, які тримають ділянку фронту на 6 кілометрів і ви довгий час сидите на позиціях, тижнями звідти не виходите, то починаєш думати про те: «Чому нас немає ким замінити? Чому ми не можемо вийти на ротацію, піти у відпустку? А потім приїжджаєш у тил і бачиш спокійне життя і людей, які могли б прийти нам на допомогу, але зовсім не поспішають це робити, не горять бажанням. Вони кажуть: «Ти погодився — ти і воюй. Воно тобі треба — ти і воюй».

— Я тоді подумав, що на службі в ТЦК та СП зможу принести користь — пояснити людям, що бійцям у війську потрібна підтримка, допомога і заміна. Змінити ставлення до мобілізації. Як виявилось, це дуже непроста проблема.

Ми маємо справу не просто з небажанням захищати Батьківщину, а зі страхом, який базується на інстинкті самозбереження. Проти цього страху дуже важко працювати, тому що людина підбирає для себе будь-які виправдання, чому вона не йде зараз захищати Україну.

Існує міф, який дуже сильно роздувають всіма можливими засобами про те, що військовослужбовці ТЦК та СП — це несправжні військові. Вони називають нас «працівниками ТЦК» або «співробітниками ТЦК», хоча насправді в ТЦК та СП проходять службу такі самі військовослужбовці Збройних Сил України, як і в інших військових частинах.

Ще один спосіб — знецінювати військовослужбовців ТЦК, протиставляти їх військовим з бригад. Немов би справжні військові ніколи не підуть служити в ТЦК. Це дуже шкідлива маніпуляція, бо в ТЦК понад 90% військовослужбовців має бойовий досвід, зазнав поранень чи втратив здоров’я на війні.

Але мусимо продовжувати, бо ні фронт, ні країна без мобілізації не вистоїть.