«Щоб пам’ять не загубилася»: як у Франківську створювали музей «Катедра»
Від кількох ікон до музейного простору
Ідея музею виросла з невеликої колекції, що почала формуватися багато років тому.
«У нас у Катедрі колись служив Владика Миколай Сімкайло. Він мав велику колекцію ікон. Коли його призначили Єпископом до Коломиї, він забрав їх із собою і там створили музей. Але частина ікон залишилася тут. І я, фактично, перейняв від нього цю звичку — збирати ікони», — розповідає священник.
Спершу ці реліквії зберігалися у двох невеликих кімнатах.
«З часом, десь близько 2010 року, виникла думка, що це вже потрібно показувати людям. Ми робили виставки у Краєзнавчому музеї чи в Крилосі — приїжджали працівники музею, і ми давали їм експонати на тематичні виставки. Наприклад, окремо Хресні дороги, окремо богородичні ікони, страстні ікони або воскресні. Інколи навіть хрести давали на виставку. Але десь після 2010 року з’явилося відчуття, що треба створити щось своє», — згадує о. Юрій.
Цікаво, що поштовхом до створення нового простору стала не музейна ідея, а… ремонт даху катехитичного центру. Покрівля, встановлена ще у 1996 році, почала руйнуватися. Душастир розповідає, що під час обстеження фахівці повідомили: конструкція будівлі дозволяє добудувати ще один поверх: «Ми порадилися з людьми і вирішили: нехай це займе більше часу, але зробимо своє. Так і з’явилося приміщення для музею».
«У мене була фобія: я дуже боявся, що в Катедрі не буде плащаниці»
В експозиції музею безліч унікальних та сакральних речей: гуцульські хрести, стародруки, документи і фотографії, чаші, ікони й коругви. Та особливе місце в ній займають плащаниці. Їх у колекції понад сто. Історія їхнього збирання має для о. Юрія дуже особистий початок:
«Коли у 2005 році мене призначили адміністратором парафії, у мене була така фобія — я дуже боявся, що може статися так, що в Катедрі не буде плащаниці. У нас була плащаниця, але вона вже була старенька. Ми її маємо і досі, я навіть можу вам її показати. І я дуже переживав: не дай, Боже, щось станеться, а потім люди прийдуть на богослужіння — а плащаниці нема. Та згодом нам почали приносити плащаниці — деякі старі, потребували реставрації. Їх відновлювали, і колекція поступово зростала».
«Найстаріші з них датуються приблизно серединою XIX століття. Старших уже важко знайти, бо матеріал має свої межі. Майже 200 років — це дуже великий термін. Сам матеріал починає руйнуватися. Як би його не консервувати, не обробляти спеціальними засобами, він просто розсипається. Та й найбільший розквіт створення плащаниць був приблизно від середини XIX до початку XX століття.
Ми назбирали їх чимало. І навіть допомагали іншим. Коли будувалися нові церкви, які ще не мали своїх плащаниць, тоді священники приходили до нас. На Страсну п’ятницю вони брали плащаницю, використовували її до Вознесіння, а потім приносили назад. Принаймні таким чином ми допомагали вирішити це питання», — додає душпастир.
Переглядів: 183
