В ЦМКЛ на постійній основі відтепер працює один із провідних кардіохірургів України Василь Белейович
Один із провідних кардіохірургів України, лікар-трансплантолог, кандидат медичних наук Василь Белейович відтепер працює в ЦМКЛ на постійній основі
Інформує Голос-Інфо, посилаючись на КНП “Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради”
«У моїй сім’ї та в рідному селі, де я зростав, лікарів не було. Але у 6 років я мав досить важку хворобу, пов’язану з травматизацією. Ситуація була дуже непроста, я проходив різні етапи лікування. І на той час хірург, який мене врятував, дуже багато часу проводив зі мною. Він боровся за моє життя до останнього… Тому я наслідував Людину, яка мене спасла, і вже на той час захотів бути лікарем і знав, що буду хірургом».
«Я проходив інтернатуру у центрах, де здійснювали операції на серці дітям. З перших днів відчув дух цієї спеціальності і зрозумів, що хочу бути саме лікарем-кардіохірургом. Операції дітям з вродженими вадами серця – це дуже тонка робота, адже їх серце за розмірами набагато менше, аніж у дорослої людини».
Лікар також володіє навиками трансплантації серця і легень, а це означає, що відтепер пацієнтам ЦМКЛ можна не їхати в інші держави чи міста України для пересадки органів .
«Я не є тим лікарем, який відноситься до атеїстів, думаючи, що тільки в моїх руках життя пацієнта. Вірю в Бога. Хід операції не можеш повністю вивчити чи прорахувати. Бувають такі ситуації, коли все робиш правильно і як потрібно, але та чи інша ситуація виходить з-під контролю і є велика загроза життю, коли потрібно знайти вірне рішення, щоб врятувати людину… Яким би висококваліфікованим лікарем ти не був, я ще відчуваю співдіяльність та допомогу вищих сил у нашій професії», – говорить кардіохірург.
«Якщо тобі некомфортно у твоїй професії, то варто її змінити. Але медицина – це моє».
Завжди вірити в себе та йти до своєї мети – такі поради дає Василь Белейович тим, хто тільки починає працювати кардіохірургом:«Навіть, якщо ти впав, потрібно встати і йти далі. Розчарування у житті завжди є, як і знеохочення, коли думаєш, що, можливо, більше не потрібно вчитись нового. Але варто завжди прагнути до чогось досконалішого, щоб це допомагало у лікуванні твоїх пацієнтів ».

Переглядів: 440


